Починаючи з 2009 року в нашій команді катались найбільш перспективні лонгбордери в Україні. Разом ми вчились виконувати перші слайди та трюки. Катались ночами по дорогах в Києві. Знімали тонни відео. Коли ми знаходили когось, хто добре катається, ми намагались підтримати його стафом. Дати йому в першу чергу захист. Дати йому нові колеса, щоб міг безжально стирати їх об асфальт і прогресувати. Дати нову дошку, щоб спробува на ній робити щось нове. І це працює.
Я спостерігав за тим, як розвивались деякі райдери. Як вони починали кататись в 14-15-18 років, і якими крутими вони ставали через декілька років. При чому не тільки на лонгборді, але й на сноуборді, на хвилі, на скейті, на вейку. Як багато дало їм катання на лонгборді для координації рухів, відчуття балансу, відчуття швидкості. Наскільки легко і невимушено вони рухаються, незалежно від того, яка дошка у них під ногами.
Але ще цікавіше спостерігати за тим як формується їхній характер. Як зміцнюється дух, розвивається рішучість, витривалість, наполегливість, бажання розвиватись, навчитись виконувати нові рухи. Як формується індивідуальність, бажання самовиражатись.
І коли вони дорослішають вони як правило стають яскравими особистостями, знаходять справу свого життя. І продовжують кататись, може не так багато як раніше, але зате дуже красиво.